Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року Справа № 903/679/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Бондаренко В.І. - дов. від 28.04.15, відповідача: Вороб?єнко Н.В. - дов. від 01.06.15,

касаційну скаргуПриватного підприємця Гушинця Олега Степановичана постановуРівненського апеляційного господарського суду від26.11.14у справі№903/679/14 Господарського суду Волинської областіза позовомПриватного підприємця Гушинця Олега СтепановичадоТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофрукт" ЛТД простягнення 351818,33 грн.

Приватний підприємець Гушинець Олег Степанович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофрукт" ЛТД 322767,98 грн. боргу, 29050,35 грн. - 3 % річних. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на несплату відповідачем повної вартості будівельних матеріалів, отриманих останнім за договором купівлі-продажу від 30.03.11.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 07.10.14 (суддя Костюк С.В.) позов задоволено повністю. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з факту поставки позивачем відповідачеві будівельних матеріалів за спірним договором та часткової оплати останнім їх вартості. При цьому, суд визнав, що факт поставки продукції за договором підтверджується накладною №1104, подорожніми листами вантажного автомобіля на доставку будматеріалів, наявними у матеріалах справи.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.11.14 (судді: Мамченко Ю.А., Дужич С.П., Саврій В.А.) перевірене рішення господарського суду скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в позові. Суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем факту поставки будівельних матеріалів за спірним договором через відсутність довіреності на отримання спірних матеріальних цінностей, котра, як зазначив суд, є документом, що підтверджує здійснення господарської операції.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся Приватний підприємець Гушинець Олег Степанович, який просить постанову у справі скасувати, а рішення залишити без змін. Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції порушені приписи статей 509, 525, 526, 530, 59, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, статей 181, 193, 202 Господарського кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну №88 від 24.05.95, пункту 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.96. Він наголошує на тому, що поставив спірну продукцію за договором відповідачеві і останній її отримав, що підтверджується накладною №1104 від 30.03.11, підписаною обома сторонами і скріпленою їх печатками; подорожніми листами вантажного автомобіля на доставку будматеріалів. На думку скаржника, відсутність довіреності на отримання спірних матеріальних цінностей не може заперечувати факту здійснення господарської операції з поставки і отримання товару. Водночас, підприємець посилається на те, що відповідач частково розрахувався за отриманий за спірним договором товар, і це ним не заперечується.

Вищий господарський суд України (судді: Алєєва І.В., Акулова Н.В., Татьков В.І.) постановою від 28.01.15 перевірену постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін з тих же підстав, а касаційну скаргу Приватного підприємця Гушинця Олега Степановича - без задоволення.

Розглянувши заяву Приватного підприємця Гушинця Олега Степановича, Верховний Суд України постановою від 29.04.15 скасував постанову Вищого господарського суду України від 28.01.15, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Вищий господарський суд України ухвалою від 28.05.15 прийняв касаційну скаргу та призначив її до розгляду.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін постанову у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г. та пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами вимог чинного законодавства, відзначає наступне.

В ході розгляду справи місцевим господарським судом установлено, з підтвердженням матеріалами справи, що 30.03.11 між Приватним підприємцем Гушинцем Олегом Степановичем - продавцем і ТОВ "Агрофрукт" ЛТД - покупцем був укладений договір купівлі-продажу. За умовами цього договору продавець зобов'язався передати товар, а покупець прийняти та оплатити товар після його отримання. Загальна вартість продажу товару обмежується обсягом за цим договором у сумі 350000 грн. Господарський суд першої інстанції також установив, що на виконання умов вказаного договору позивач за накладною №1104 від 30.03.11, підписаною сторонами і скріпленою їх печатками, відвантажив відповідачеві будівельну продукцію на загальну суму 350000 грн. Факт доставки продукції Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофрукт" ЛТД за адресою: смт Маневичі, вул. Луцька, 3, підтверджується також подорожніми листами вантажного автомобіля на доставку будівельних матеріалів. Відповідач, як установив місцевий господарський суд, отримав спірну продукцію, проте розрахувався за неї лише частково, сплативши 27232,02 грн. Отже, його борг становить 322767,98 грн. Позивач направляв відповідачеві претензію про сплату боргу, яка останнім була залишена без задоволення. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є матеріально-правова вимога Приватного підприємця Гушинця Олега Степановича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю. "Агрофрукт" ЛТД 322767,98 грн. боргу, 29050,35 грн. - 3 % річних. Ухвалюючи рішення у справі господарський суд першої інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Скасовуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги необґрунтованими і недоведеними. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що безспірним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з передачі товару, є довіреність покупця на отримання матеріальних цінностей, проте така довіреність у матеріалах справи відсутня. Як убачається з матеріалів справи, спір між сторонами стосується виконання умов договору купівлі-продажу, а отже, до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин, пов'язаних з поставкою позивачем та отриманням відповідачем продукції за спірним договором, з підтвердженням цього відповідними документами, та проведення розрахунків за товар. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Як установили суди, правовідносини, котрі виникли між сторонами у справі, за своєю правовою природою є правовідносинами купівлі-продажу. Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано обов'язковість договору для виконання сторонами. Відповідно до приписів статті 692 цього ж Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За приписами частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. В процесі розгляду спору місцевим господарським судом було установлено, з підтвердженням матеріалами справи, що накладна №1104 від 30.03.11, за якою поставлялася спірна продукція, підписана обома сторонами та скріплена їх печатками; що вона містить усі необхідні реквізити та відповідає вимогам закону до неї, і це не було спростовано судом апеляційної інстанції. Отже, як установив господарський суд першої інстанції, вказана накладна є документом, що засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин, а тому у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар. Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей. Отже, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію, що помилково не було враховано апеляційним господарським судом. Як вже зазначалося, і це установив місцевий господарський суд, з підтвердженням матеріалами справи, позивач у відповідності до умов спірного договору за накладною № 1104 (підписаною обома сторонами і скріпленою їх печатками) відвантажив відповідачеві будівельні матеріали на загальну суму 350000 грн. Установив господарський суд і те, що відповідач отримав таку продукцію, яка була доставлена покупцеві - ТОВ "Агрофрукт" ЛТД автомобільним транспортом (і це підтверджується подорожніми листами). Втім, відповідач за отримане розрахувався лише частково; його борг становить 322767,98 грн. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення у справі, установленого місцевим господарським судом не спростував, не врахував суд і те, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі і отримання товару, не може заперечувати таку господарську операцію, а відтак дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову. Відповідно до статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. Виходячи з того, що суд апеляційної інстанції викладеного не врахував та не спростував установленого місцевим господарським судом, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову визнається правомірним. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження. За таких обставин, постанова Рівненського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Волинської області - залишенню в силі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.11.14 у справі №903/679/14 скасувати. Рішення Господарського суду Волинської області від 07.10.14 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофрукт" ЛТД на користь Приватного підприємця Гушинця Олега Степановича 3518,20 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги. Видачу наказу доручити Господарському суду Волинської області.

Касаційну скаргу Приватного підприємця Гушинця Олега Степановича задовольнити.

Головуючий, суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець